• 2023-1(39)

***

Тонкий підбор. Серця рух...

Прощання розводить вогонь.

Ніжні пальці моїх закоханих рук,

Якщо в них доторк твоїх долонь.

Рахую до трьох... Ні, до двох — я і ти,

Нас двоє! Рахунок зник.

Відкрився слух абсолютної чистоти

На кожен твій склад і вдих.

Нехай сентимент, нехай наїв,

Далі від сліпоти,

Найкрасивіші очі — вони мої,

Якщо з них виглядаєш ти.

 

 

Тонкий каблук. Сердца стук...

Прощанье разводит огонь.

Нежнейшие пальцы моих рук,

Когда в них твоя ладонь.

Считаю до трех... Зачем? До двух!

Нас двое! К чему до трех?!

Открывается абсолютный слух

На каждый твой слог и вдох.

Пускай сантимент, пускай наив,

Подальше от слепоты,

Самые красивые глаза — мои,

Если в них отражаешься ты.

 

 

***

 

Із тих — в Маріуполь — ночей,

Де гинуть життя і діти,

Із мертвих ворожих очей

Виростуть наші квіти.

Із гніву та сліз чи злив,

З землі, яка вкриє спесивців,

Лунатиме рідний спів

Про мати і чорнобривці.

І небо відчує журбу,

Жертовну ходу до Бога,

І янгол здійме трубу,

Даруючи перемогу.

 

 

Из тех — в Мариуполь — ночей,

По нервам, жилам, венам

Из мертвых вражих очей

Взойдет наш цветок весенний.

Из гнева, из слез, как вой,

С земли, что укрыла спесивцев,

Мотив зазвучит родной

Про маму и чернобривцы.

Падет на печаль табу,

Ход крестный — стезя иная,

И ангел вскинет трубу,

Победу провозглашая.

 

 

 

 

 

МОЛЮСЯ

Життя мерехтить наче свічка на злому вітру,

У безладі снів, сподівань і надій безоглядних,

І плаче душа, і злітає: ні, я не помру,

І матері так у прощаннях й сльозах безпорадні.

Молюся за сина свого, що пішов на війну,

За посмішку синю його і незграбні обійми,

За рідні вуста, що сказали мені новину,

Про те, що закінчаться десь геть усі, всі без винятку війни.

Лишають домівки і йдуть у незнане сини,

Фатальне й гірке, як сакральні поняття і числа,

Життя розділилось на те, що було до війни,

І те, що здійсниться, як мовимо стиха «опісля».

Молюся за нього і всіх українських синів,

За надра окопів і землю осколком подерту,

За вогняну лють у душі і холодну в борні

Із тим, хто прийшов убивати під захистом смерті.

Молюся за кулю, що сина мого омине,

Молюся за ворога, що не поцілить у нього,

І дуже надіюся, небо почує мене,

І сина поверне додому з лицем перемоги.

Молюся за тих, хто закінчить цю підлу війну,

І більш не вмиратимуть з горя батьки і солдати,

Молюся за тишу небесну і тишу земну,

І кроки дитячі назустріч до тата, до тата

Молюся…

 

 

 

МОЛЮСЬ

А жизнь словно свечка на зимнем ветру

В распутице снов, предсказаний, надежд безоглядных,

И плачет душа и взлетает: нет, я не умру,

И матери так одиноки в слезах и прощаниях.

Молюсь вновь за сына, который ушел воевать,

Молюсь за улыбку его, торопливость объятий,

За губы родные совсем не умевшие лгать:

Закончатся войны, как сгинут все злые проклятья.

Дома покидают, идут в неизвестность сыны

Фатальную, горькую, как-то тревожно, наослеп,

И жизнь разделилась на то, как жилось до войны,

И то, что случится, когда тихо вымолвим «после».

Молюсь за него и за всех украинских солдат,

За недра окопов, спасающие от круговерти

Осколков, плюющий свинцом автомат

По тем, кто пришел убивать под знаменами смерти.

Молюсь за ту пулю, что сына минула сто раз,

Молюсь за врага, что его не увидел в прицеле,

И очень надеюсь, что небо услышит мой глас,

И сын возвратится, вернется домой в самом деле.

Молюсь, чтоб закончили подлую эту войну,

Чтоб больше не длилась беда целых трех поколений,

Молюсь за тишь неба, земли и травы тишину

И бег детворы, чтоб прижаться к отцовским коленям,

Молюсь…